Автобіографічні мотиви. У безсмертних творах Тараса Шевченка відбилися спалахи збройних повстань народу проти гнобителів; у його поезії є відблиск вод Дніпра, спалахи сонця, яке заходить за обрій. Поет-борець, поет-революціонер, поет-патріот. Скільки переживань, скільки випробувань було на шляху видатного поета! 1848 року під час перебування поета на острові Кос-Арал був написаний вірш «І виріс я на чужині…». Це був час, коли Шевченка було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївсько-му товаристві. При обшуці знайшли рукописний зошит під назвою «Три літа» з революційними поезіями. Особливу увагу жандарми звернули на поему «Сон». Саме цей твір і був основним обвинуваченням і причиною виключно суворого покарання Шевченка. І тільки у травні 1848 року поет трохи полегшено зітхнув. Його прикомандирували до експедиції з дослідження Аральського моря. Керівники наукової експедиції дуже добре поставилися до політичного засланця та відомого поета.

Так і з’явився цей вірш. Поет згадує своє дитинство, чужину. Тарас навчався у Петербурзі, а до того малим хлопчиком пан Енгельгардт вивіз його як козачка. Сирота, якому ні до кого було прихилити голови. Коли Тарасикові було 9 років, померла мама. Це вона «на свічку Богу заробляла, поклони тяжкії б’ючи…» А в 11 років Шевченко втратив і батька. Набагато пізніше виявив поет тих, хто винен у смерті батьків, у тому, що «аж страх погано у тім хорошому селі». Деякі «писаки» змальовували Україну в рожевих романтичних кольорах, а поет зміг дати відповідь у своїх рядках:

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві…

Багата, розкішна природа України зображується на тлі страшенних злиднів людських, панщини.

Усе могло би бути добре, але панська неволя замучила бідних людей, від неї не можна нікуди втекти, тому поет бачить у людських обличчях безпросвітний смуток. Дуже страшно дивитися:

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо…