Біблійні мотиви у романі «Доктор Живаго». Біблія сама по собі багате значила для Б. Л. Пастернака. В «Охоронній грамоті» він писав: «Я зрозумів, що, приміром, Біблія є не стільки книга з твердим текстом, скільки записний зошит людства, і що таким є усе віковічне».

Тому біблійні мотиви в його творчості цікаві. У романі «Док­тор Живаго» втілені як моральні сторони євангельського учен­ня, як у Достоєвського, так і інші, пов’язані з головною ідеєю, принесеною Христом людству. «Смерті не буде», — так звучить один з авторських варіантів назви, майбутнього роману. На дум­ку Пастернака, людина повинна носити в собі ідею безсмертя. Без цього вона не може жити. Юрій Живаго вважає, що без­смертя буде досягнуто людиною, якщо вона стане «вільною від себе», тоді, коли вона прийме на себе біль часу, прийме всі страж­дання людства як свої.

І важливо те, що головний герой — не тільки лікар, але й поет. Збірка його віршів є результатом, підсумком життя. Це життя Юрія Живаго після смерті. У цьому — безсмертя люд­ського духу.

Ще одна тема, яка хвилює Пастернака так само, як і Достоєв­ського. Це тема духовного відродження особистості. Вона явно вплетена в складний романний ансамбль. Перші рядки книги (похорон матері Юрія, заметільна ніч після поховання, пережи­вання дитини) — смисловий зачин цієї теми. Пізніше Юрію Андрійовичу уявляється, що він пише поему «Сум’яття» про ті дні, які проминули між смертю Христа і його воскресінням, про той простір і час, коли йшла боротьба між воскресительною потенцією життя і «чорною земною бурею»: «И две рифмован­ные строчки преследовали его: «Рады коснуться / И надо про­снуться ».

Раді торкнутися і пекло, і розпад, і розкладання, і смерть, і, проте, разом із ними рада торкнутися і весна, і Магдалина, і життя. І — треба прокинутися! Треба прокинутися і підвестися. Треба воскреснути».

А головний герой роману воскресіння розуміє так:

«…От ви побоюєтеся, чи воскреснете ви, а ви уже воскресли, коли народилися, і цього не помітили». Доктор Живаго вважає, що людина в інших людях і є душа людини, її безсмертя: «В інших ви були, в інших і залишитеся. І яка вам різниця, що потім це буде називатися пам’яттю. Це будете ви, що увійшли до складу майбутнього».

Цікава в романі й ідея життя як жертви. Саме таким жит­тям живуть герої роману. Для Пастернака важлива тема співчутливої тотожності душі однієї людини іншій, думка про неминучість віддати усього себе за людей. Сима Тунцова в романі міркує: «…Адам хотів стати Богом і помилився, не став ним, а тепер Бог стає людиною, щоб зробити Адама Богом». Героям Пастернака властива любов до ближнього. В «Охоронній грамоті» автор писав, що «майбутнє людини є любов». І про го­ловного героя роману говориться так: «…Усе життя він нама­гався ставитися з любов’ю до всіх людей, не говорячи вже про близьких і сім’ю». Є ще один герой — Микуліцин, котрий, як і герої Достоєвського, живе любов’ю до ближніх. Це про нього сказано в романі: «…Він злочинно добрий, добрий до крайності. Пошумить, покобениться і розм’якне, сорочку із себе зніме, ос­танньою скоринкою поділиться».

У романі Пастернака можна виділити два уклади буття: природне життя людей (час) і надприродне (вічність). Лише в контексті вічності життя людини і всього людства має для письменника зміст. Всі події роману, усі персонажі весь час проектуються на новозавітні легенди, сполучаються з вічним, будь то явний паралелізм життя доктора Живаго з хресним шляхом, доля Лари з долею Магдалини, Комаровського — із дияволом.

«Загадка життя, загадка смерті» — над цією таємницею б’ється думка автора «Доктора Живаго». І Пастернак розгадує «загадку смерті» через життя в історії-вічності й у творчості.

От чому біля гробу Живаго любляча його жінка відчуває «віяння свободи і безтурботності».

Цього письменника завжди нескінченно зворушувало диво життя. Він ніколи не утрачав відчуття первинної красоти того, що нас безпосередньо оточує. Цьому Пастернак віддав своє жит­тя, і це, власне, його в ньому тримало. Але він ніколи не відокремлював себе від часу, просто намагався утвердити гармонію того існування, із яким він прийшов у життя. От цим, власне, нам і дорогий Пастернак. У цьому запорука якщо не вічного, то, у всякому разі, тривалого життя.