Оповідання Валер’яна Підмогильного про голод 20-х років. Оповідання Валер’яна Підмогильного «Собака», «Про­блема хліба», «Син», написані у 20-х роках, об’єднані те­матично. У центрі уваги письменника – реальна подія: го­лод, що охопив південні регіони України. Автор шукає найпромовистіші деталі й штрихи, щоб відтворити трагізм ситуації, коли тисячі людей не мали вибору між життям і смертю. Скупими, точними мазками малює Валер’ян Підмогильний цей апокаліпсис XX століття в оповіданні «Син»: «їх була ціла компанія коло зборні. Жінки їхні померли, діти теж померли чи розбіглись, хату продано за два пуди ячменю… І йдуть вони з тими пудами до зборні; тут житимуть ці великі вусаті сироти, поки стане їхніх пудів, а як не стане – нічого не вдієш, треба пухнути». Скільки в цьому оповіданні прихованого відчаю, мук, болю: «Не було тут скарг, нарікання, прокльонів. Смерть прий­мали без жалів, не дивувалися з неї».

Валер’ян Підмогильний акцентує на тому, що в одній і тій же ситуації різні люди по-різному сприймають навко­лишню дійсність, реагують на неї, розкривають свій внутрішній потенціал. Це стосується й героїв інших опо­відань: усі вони перебувають у жахливому стані, коли лю­дина не може задовольнити найпершої фізіологічної потре­би – потреби в їжі. І це суто фізичне випробування стає для них випробуванням на міцність духу.

Особливою іронічністю позначена ситуація, змальована в оповіданні «Собака». Студент Гимергей вивчає вершинні досягнення філософської думки – твори Канта, Ніцше, Декарта, в яких осмислюються основи людського буття, а сам, виявляється, не може жити без борщу і ковбаси: «Перші дні недоїдання силкувавсь переконати себе, що Кант йому дорожчий за ковбасу. Але через три дні обли­шив: міг уже сміливо кожному в вічі сказати, що для ньо­го дорожче». Випробування голодом змушує героя виро­бити власну «філософію», викликану жорстокими обставинами пореволюційної дійсності.

Проте Гимергей, як знавець філософії, сильно сумніваєть­ся, чи надовго йому вистачить самоіронії та доброго гумо­ру, тим більше, що в їдальні є можливість пообідати не більше п’яти разів. Як щасливу закономірність хлопець розцінює зустріч з рудим собакою, якого, на його думку, шукатимуть господарі, звісно ж, за винагороду. Не розду­муючи, він витрачає останні гроші на утримання сетера. Так з’являється надія, що повертає юнакові нормальний для нього стан – жадобу знань, радість від спілкування з кни­гою, енергію і бадьорість. І хоч фінал оповідання відкритий (невідомо, чи знайшовся господар собаки, чи юнак отримав винагороду), твір сповнений оптимізму, віри в людину.

Герой оповідання «Проблема хліба» – теж студент. Але під впливом схожих обставин він поводиться по-іншому. Письменник обирає й іншу тональність, інший тип оповіді – від першої особи, що дає змогу особливо правдиво, без при­крас відтворити вчинки і передати думки героя. Той стає на шлях спекуляції – і зазнає фіаско, бо не має хисту торгува­ти. Потім вбиває людину, старого сторожа на баштані. Цей страшний епізод ніби проходить повз його совість, не ви­кликає нестерпних мук сумління. Не довго вагаючись, при­стає до Марти, жінки молодої, але непривабливої: спокуси­ли юнака « масні пиріжечки », « рожевенькі й гарненькі». І це зрозуміло: вони забезпечили сите спокійне життя, мож­ливість навчатися, приспали сумління. Але марно тішить себе герой. Він зрадив себе самого, свої мрії, свою гідність. Схвильовано й патетично розмірковуючи про долю жінки впродовж століть, він сам спокійнісінько стає її утриман­цем.

Грицько Васюренко з оповідання «Син» живе в іншому світі. Він – сільський хлопець, доглядає хвору матір, відда­ючи їй останній шматок хліба. Така його жертовність і при­родна, і незвичайна в умовах голоду, бо рідна дочка не піклується про матір, хоч живе в заможній сім’ї. Але під впливом важких обставин хлопець морально ламається. За життя матері він був надзвичайно чуйний та уважний у ставленні до найріднішої людини, але після її смерті він кидає тіло в льох, щоб поживитися благодійними обідами для хворої жінки, вже покійниці. Хлопця мучить сумлін­ня – «мучить, шматує, в’ялить мене. Пропав я». Такі дум­ки не виникають у героя оповідання «Проблема хліба», на­томість він, утриманедь Марти, цинічно розмірковує про жінку як самичку. Грицько Васюренко зовсім інший – він тяжко переживає свій страшний гріх.

Автор не коментує вчинки, дії героїв, не дає їм оцінку, лише об’єктивно змальовує правдиву картину життя, що стає під його пером вражаючим документом епохи.