ОЗНАКИ ЛИЦАРСЬКОЇ ПОЕЗІЇ . У літературі Середньовіччя провідне місце посідає лицарська ліри­ка, яка досягла найбільшого розквіту в одинадцятому й дванадцято­му століттях у південній провінції Франції — Провансі. Саме тут при дворах феодальних сеньйорів уперше виникла куртуазна поезія нової, світської лицарської культури, яка вимагала від феодальної арис­тократії вишуканої, ввічливої поведінки, вихованості, вміння слу­жити «прекрасним дамам».

Як свідчать історичні джерела, статус жінки у Провансі був дещо іншим, у порівнянні з іншими районами держави: жінки мали пра­во володіти земельними маєтками, що дозволяло їм почувати себе самостійними та уникати шлюбів за розрахунком.

Провансальських поетів називали трубадурами, причому ця на­зва відповідала будь-якому поету, незалежно від жанру, характеру творчості, соціального статусу.

Трубадур вбачав у своєму мистецтві дар Божий, і ніхто, навіть сам король, не наважувався образити відомого поета. І це не було порожньою саморекламою, оскільки трубадури, як правило, досяга­ли в складанні віршів високої майстерності. Як писав О. Пушкін: «Поезія прокинулась під небом Південної Франції — рима відгукну­лась у романській мові; ця мова — оздоба вірша — мала важливий вплив на словесність новітніх народів. Трубадури грали римою, ви­шукували для неї різноманітні зміни віршів, вигадували ускладнені форми…»

До нашого часу зберіглися рукописи із віршами понад п’ятисот трубадурів, але найвідомішими іменами, що увійшли в історію світо­вої літератури, стали імена Джауфре Рюделя і Бертрана де Борна.

Історія кожного з цих славних трубадурів була пов’язана із ко­ханням. Так, наприклад, Джауфре Рюдель закохався у графиню Три- політанську, яку він ніколи не бачив. Закохався трубадур тільки тому, що чув від прочан історії про її велику шляхетність. Вражений кра­сою французької пані, він вирушає у хрестовий похід.

У Марселі лицар сідає на корабель, а під час подорожі складає чудові вірші, в яких оспівує свої мандри і душевні страждання від кохання:

На мене жаль, на мене гнів.

Що я кохаю віддалік.

Я чистим принести зумів

Своє кохання віддалік.

Сумним я від кохання став.

Невже святий мене скарав,

Щоб мучивсь я в страшній борні?

Сумним я від кохання став.

У цих словах звучить біль, страждання, муки. Почуття поета силь­ніше за розум.

Це кохання недосяжне, чисте, як кришталь. Трубадур вірить, що Господь все ж таки подарує йому можливість коли-небудь зуст­рітися із коханою.

Щоб наблизити цю чарівну мить, він готовий покинути батьків­щину і разом із прочанами іти в ті краї, «щоб бачить очі неземні». Слід звернути увагу на те, що канцона починається пейзажною за­мальовкою, що також було визначною рисою поезії трубадурів.

Пейзаж допомагав відтворити всю глибину емоцій героя: на тлі краси весняної природи душевні страждання виступали чіткіше. Читач, або слухач не міг не співчувати закоханому герою:

Навік я неспокійний став

І не ростуть квітки між трав,

Як зимно у душі мені…

За легендами у дорозі трубадур захворів і прибув до Триполі вже тяжкохворим. Швидко чутки про лицаря-поета прокотилися по місту. Зворушена відданістю лицаря і його нещастям, графиня піднялася на корабель, подарувала свою каблучку, але трубадур помер біля її ніг.

Натомість інший лицар, Бертран де Борн, був знайомий із ба­гатьма жінками. Він розчарувався у красунях знатного походження і склав відому канцону про «складну даму», в якій стверджував, що буде любити тільки красуню, створену його уявою.

Отже, як бачимо, на полі бою «кохання» герой програв, хоча й був двічі одружений і у багатьох кантонах оспівував красу дочки короля Генріха Матильди де Монтаднесі.

Справжньою стихією Бертрана де Борна була війна. Він неодно­разово брав участь у феодальних ворожнечах — звідси оспівування війни, лицарських сутичок.

У одній із найвідоміших сирвент (вірш на політичну або гро­мадську тему, який містив особисті випади поета проти ворогів) поет на тлі прекрасної травневої природи зображує військовий табір:

І тішусь я красою

Рясних наметів і шатрів.

Розкиданих серед лугів,

Де гасла ждуть до бою

Ряди уславлених полків,

І верїиників, і скакунів.

Що ж, кожен із трубадурів оспівував свою пристрасть, чи то кохан­ня до жінки, чи то любов до війни, яка, по суті, є такою самою вибагли­вою жінкою. Проте кожен з них у вияві почуттів залишався справжнім лицарем.