Поезія Анни Ахматової. Я хочу розповісти про Анну Ахматову, мою улюблену російську поетесу. Поезія цієї надзвичайної людини заворожує своєю простотою і свободою. Твори Ахматової не залишають байдужим нікого, хто хоч колись чув або читав їх.

Майстерність Ахматової була визнана майже відразу ж після виходу її першої поетичної збірки «Вечір». А надруковані че­рез два роки після цього «Чотки» ще більше підтвердили не­звичайний талант поетеси. А. Ахматова у своїх віршах постає в безкінечній розмаїтості жіночих доль: коханки і дружини, вдо­ви і матері, жінки, яка зраджувала і яку залишали. Твори Ах­матової є складною історією жіночого характеру непростої епо­хи. Саме в 1921 році, у драматичну пору свого і громадського життя, Ахматова написала вражаючої сили рядки:

Все расхищено, предано, продано,

Черной смерти мелькало крыло,

Все голодной тоской изглодано,

Отчего же нам стало светло?

У поезії Ахматової присутні як революційні мотиви, так і традиційні, характерні для російської класики. Проте, я хочу зупинитися на тій поезії, основним нервом, ідеєю і принци­пом якої є любов. В одному із своїх віршів Ахматова назива­ла любов «пятым временем года». Любов одержує додаткову гостроту, коли проявляється у граничному кризовому виражен ні — на зльоті або у падінні, першій зустрічі або розриві, смертельній небезпеці або смертельній тузі. Тому Ахматова і тяжіє до ліричної новели з несподіваним кінцем психоло­гічного сюжету.

Звичайно її вірш — або початок драми, або тільки її кульмінація, або ще частіше фінал і закінчення. Твори Ахмато­вої несуть особливу стихію любові-жалості:

О нет, я не тебя любила,

Палила сладостным огнем,

Так объясни, какая сила

В печальном имени твоем.

Це співчуття, співпереживання, в любові-жалості робить ба­гато віршів Ахматової справді народними. У творах поетеси є ще одна любов — до рідної землі, до Вітчизни, до Росії:

Не с теми я, кто бросил землю

На растерзание врагам,

Их грубой лести я не внемлю,

Им песен я своих не дам.

Анна Ахматова прожила довге і складне життя. Незважа­ючи на те, що її чоловік був розстріляний, а син переходив із в’язниці до заслання, незважаючи на гоніння і бідність, життя її було усе ж щасливим, бо становить цілу епоху в поезії на­шої країни