Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі ХІХ—XX століть. Літературний напрям (як зазначено у словнику) — це творча єдність групи письменників певного історичного періоду. їх об’єднує світогляд, ідеї та художня манера. Митці одного напрямку розв’язують спільні завдання, розробляють спільні теми в літературі. Поруч з терміном «літературний напрям» часто використовують синонім «літературна течія», хоча так називають розгалуження у тому чи іншому напрямі.

Основним художнім методом ХІХ ст. є реалізм, який прагне відображати дійсність правдиво і всебічно. Письменники (Шевченко, Франко, Грабовський, Леся Українка, В. Самійленко) показують у своїй поезії життя природно, у саморозвитку; розкривають внутрішній світ своїх героїв.

У кінці ХІХ ст. зародився символізм — модерністський літературний напрям. В українській літературі твори цього напрямку приваблювали яскравою образністю, алегоріями, символами, які знаходили своє втілення у поезії початку XX ст.

Так І. Франко, О. Олесь, Г. Чупринка, пізніше Г1. Тичина, Є. Маланюк та інші відбивають настрої визвольної боротьби народу за свої права, за незалежність. їхні герої очікують щасливих змін у житті.

З’являється новоромантизм. У своїй творчості письменники поєднувати реалістичне зображення життя з романтичним. Цей напрям представляли Христя Алчевська, Дніпрова Чайка, Василь Чумак, Микола Хвильовий, В. Еллан-Блакитний.

Ще одна літературна течія початку XX сг. — футуризм, в перекладі з латинської означає майбутнє. Але в поезії футуристів формалізм, нігілістичне ставлення до мистецтва взагалі — це не завжди справляло позитивне враження. У футуристичну організацію входили М. Семенко, О. Слісаренко, Ю. Яновський, М. Бажан та ін.

Вони не приховували своїх космополітичних поглядів на національну культуру. Та слід зазначити, що для цих письменників таке захоплення було короткочасним. Як бачимо, боротьба і зміна літературних напрямів виникає як відображення у мистецтві певних етапів у розвитку суспільства.