Місто» Валер’яна Підмогильного — роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця і оптимізму переможеного.

В. Підмогильний намагався зрозуміти, хто є людина в місті, яке її місце в житті, для чого вона живе, він прагнув осмислити її ідеали, ціннісні орієнтації.

Автор хотів поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути в себе. Тому і з’являється в романі тип героя, схильного до самоспоглядання, самозосередження.Самопізнання головного героя в романі «Місто» Валер’яна Підмогильного

Людське існування в романі — це існування особистостей, яким передусім притаманне певне ставлення до буття, раціональне чи ірраціональне сприймання світу.Самопізнання головного героя традиційна, але не вирішена багатьма епохами проблема буття, гостро поставлена в творі, закладена в самій специфіці існування героїв у світі.

Сутність людського буття автор «Міста» розглядає як діяльність, у якій людина виражає своє «я» як прийнятий ідеал її буття.

Селянський парубок Степан Радченко вирушає до міста, не маючи про нього жодного уявлення; обов’язок і відповідальність — нові слова в лексиконі Степана. Це не правда, що всі люди такі, як він, а він — як вони.

Він робить одне з найбільших відкриттів — він відкриває людину.

Люди — різні, бо для кожного з них світ починається й гасне; Степан бачить людей як єдину істоту.

У місті починається кара Степана за його минуле, за те, що він такий, а не інший. Його кара — це самота, а нагорода — це його творчість. Мертвими йому видаються його старі оповідання.

Роман В. Підмогильного — це твір про вину, якої не можна було уникнути, бо вона — закон існування.

Життя для В. Підмогильного — це рух, це здобування світу, відкриття людини, знайдення себе, і все це — чарівне і мінливе, як вогонь. Бо вогонь — це образ Бога.