Золотое сердце России мерно бьется в груди моей. «Срібний вік» російської поезії… Імена. Дати. Напрямки… Багато хто з його представників відчули щасливі хвилини підйому і слави, а потім були утоптані в лихоліття важкими чоботями революції, громадянської війни і культу особи. Трагедія народу, трагедія російської інтелігенції, невід’ємною частиною якої був поет.

Микола Гумильов. Багато десятиліть ми були приречені на чутки і домисли про його долю — і про життя його, і вже тим більше про обставини загибелі. У час, коли він народився, морсь­ка фортеця Кронштадт здригалася від шторму. Стара нянька побачила в цьому своєрідний-знак, сказавши, що в народженого «буде бурхливе життя». І вона виявилася права: пошуки, ме­тання, пристрасть до подорожей — короткі, але бурхливі трид­цять п’ять відпущених Всевишнім років.

Як кажуть, поет у Росії — більше, ніж поет. І ніхто не може сказати про поета краще, ніж говорять його вірші:

Я пропастям и бурям вечный брат.

Но я вплету в воинственный наряд

Звезду долин, лилею голубую.

Поезія Гумильова аполітична, і це один із моментів, який поряд із мистецтвом вірша приваблює мене в його творчості. У його творчості знайшли відображення і любов, і подорожі, і війна, і екзотика. Тільки політика залишилася осторонь. Гумильова хвилювали не питання облаштованості світу, а надзвичайний і невідомий світ, відчуття від зіткнення з ним. Він створює теорію акмеїзму, закликаючи сприймати світ беззастережно, але сам акмеїстом не став, тому що був більше, значніше цього напрям­ку. Здається, що канони акмеїзму були для нього лише умовністю. А які були в нього вчителі! Анненський, Війон, Готьє, Брюсов.

Микола Гумильов — природжений поет, що побудував влас­ний світ слова і почуття. Час довів, що цей світ нам близький, як близькі любов і смуток, щастя і розчарування. Але сум віршів Гумильова особливо ліричний, особливо чутливий, зачарований і зворушливий:

Сегодня, я вижу, особенно грустен твой взгляд

И руки особенно тонки, колени обняв.

Послушай: далеко-далеко, на озере Чад

Изысканный бродит жираф.

Кожна книга Гумильова — це результат зробленого ним на момент її виходу, це осмислення життя і серйозної роботи душі, що

Глас Бога слышит в воинской тревоге И Божьими зовет свои дороги.

Його філософська лірика вилилася у збірку «Колчан», у яко­му він задається питаннями, що раніше його не хвилювали, ро­бить відкриття, досі йому недоступні, наприклад:

Я вежлив с жизнью современною,

Но между нами есть преграда.

Все, что смешит ее, надменную,

Моя единая отрада.

Незважаючи на велику захопленість екзотичними країна­ми Африки й Азії, Микола Гумильов безмежно відданий батьків­щині. У той час, коли багато хто вже покинув або збирався покинути Росію, він повертається, йдучи назустріч першій хвилі еміграції. Я не знаю, як склалася б його доля за межами батьківщини, але для російської поезії він зробив максимум того, що міг, саме тому, що повернувся. А не повернутися Мико­ла Гумильов не міг, тому що якось зробив для себе відкриття:

Я кричу, и мой голос дикий,

Это медь ударяет в медь,

Я, носитель мысли великой,

Не могу, не могу умереть.

Словно молоты громовые,

Или воды гневных морей,

Золотое сердце России Мерно бьется в груди моей.